Особливості та освітній потенціал уроку духовно-морального спрямування
Особливості та освітній потенціал уроку
духовно-морального спрямування
Метою предмета “Основи християнської етики” є розвиток самостійного християнського й етичного мислення в учнів, підготовка до майбутньої праці та усвідомлення найважливіших християнських моральних законів, які становлять основу життя відповідальної людини.
Предмет «Основи християнської етики» як науки про моральне добро людини повинен посісти чільне місце в освітньому процесі, бо має за мету формувати чесну, благородну, відповідальну особу, що житиме згідно високих моральних цінностей. Християнсько-етична освіта – це єдність теорії й практики, навчання й самоосвіти. Дана дисципліна допомагає у процесі становлення творчої особистості, яка переосмислює абсолютні, національні, громадянські, родинні, особисті цінності, а також розглядається як етика культуротворчості, що є підвалиною загальноетичної освіти і органічно входить у цикл суспільно-гуманітарних дисциплін, що формують світогляд і культуру. Християнська етика є наукою про моральне добро людини на основі абсолютних вартостей, якими наповнена християнська культура.
Виходячи із завдань основ християнської етики, цей навчальний предмет повинен стати чи не найголовнішим у системі шкільних навчальних дисциплін, адже звернутий до душі дитини, до її внутрішнього світу. Звичайно, це не урок релігії, а урок формування духовних цінностей та отримання альтернативних знань про світ у світлі Святого Письма. Даний урок побудований на принципах теоцентризму, міжконфесійності, біблійної основи навчання, добровільності, толерантного ставлення до релігійних відмінностей та особливостей. Уроки духовно-морального спрямування допомагають дитині стати справжньою Людиною та сприяють духовному розвитку особистості, формують життєві компетенції, які є важливими у сучасному суспільстві, і допомагають вистояти, не піддатися негативним тенденціям, які нам нав‘язують. Учитель повинен допомогти зрозуміти, що на першому місці у житті кожного християнина має бути Бог, навіть не батьки, навчання, спорт та інші корисні речі, а Бог. Як сказав святий Августин, «коли Бог на першому місці, то все на своїх місцях».
Адже, сучасну людину оточують проблеми: особисті, суспільні, державні, глобальні. Чи можна виділити якусь проблему над цими? На превеликий жаль, про цю проблему здебільшого мовчать, або створюють вигляд, що її не існує. Її не знайдеш у жодній класифікації проблем. Але, насправді, найбільшою глобальною проблемою людства є проблема зниження рівня духовності суспільства. Її можна назвати проблемою над проблемами.
Чому вона виникла зокрема у нашій державі, не дивлячись на історію, культуру, традиції, які, на жаль, часто пов’язані із забобонами, навіть ідолопоклонством. Однією з причин є наслідки пострадянського суспільства, де всіх переконували, що Бога немає. Великий вплив мали і мають засоби масової інформації, література, телебачення, Інтернет, низькопробне мистецтво, через які насаджуються інші, так звані, «цінності». Люди забули про Бога, вони надіються на свої власні сили, складають плани, які часто суперечать Божим, роблять вчинки, які суперечать Божим законам. Всі ці чинники прямо або опосередковано мають негативний вплив на формування особистості дитини. Тому потрібно докласти максимум зусиль, щоб розв’язати цю проблему. І тут у нагоді стануть предмети духовно-морального спрямування.
Ми прагнемо змін, але не завжди знаємо, що в першу чергу потрібно змінювати. За словами Ш. Амонашвілі: «Не буде ніякого оновлення життя, якщо кожен із нас не оновить свою душу». А Бруно Ферреро вважає, що «великі перетворення завжди треба розпочинати від переміни серця». За словами Генрі Ноуена: «Насамперед потрібно змінити своє серце; зрештою, це єдине, що ми справді здатні змінити»
Відомо: дитина не народжується моральною чи аморальною, вона поступово стає такою залежно від того, в якому середовищі, в яких умовах живе, яке отримує виховання.
Виховання є плідним тільки тоді, коли воно звернене до духовного життя, просякнуте вірою в силу Божу, що світиться в людині, як образ Божий. Воно здатне запалити дитячу душу любов’ю до добра і правди. Суть християнського виховання полягає в тому, щоб усвідомити шлях спасіння. Щоб після уроку діти стали на краплинку добріші, милосердніші, щиріші, щоб відкрили своє серце для Бога і разом з Ним ішли по життєвій дорозі, щоб розвивали і примножували свої таланти, а отримані знання застосовували у повсякденному житті, щоб жили в гармонії з Богом, з іншими людьми, з природою і, звичайно, самі з собою.
Лише тоді ми зможемо говорити про духовність суспільства. Бо без турботи про ближнього, про народ, про державу, про природу наше життя не зміниться. Бог любить всіх і турбується про всіх. А багато людей турбуються і думають лише про себе. Щоб цього не було, ми повинні навчити наших дітей любити та виконувати Заповіді Любові. Саме на них базується духовність. Коли діти навчаться любити, то ніколи не порушуватимуть Заповіді Божі, не зійдуть з праведної дороги, робитимуть діла милосердя, турбуватимуться про державу і свій народ, стануть справжніми людьми.
Кожен педагог має шукати ефективні методи розвитку духовності учнів, щоб навчання в школі сприяло їхній самоорієнтації, мало практичне спрямування, було тісно пов’язане з життям. За словами Валеріо Альбісетті: «Немає кращої опіки, кращої програми для життя дитини, аніж добрі долоні Ісуса і правда Євангелія».
Важливо, щоб уроки та виховні заходи мали позитивний вплив на душу дитини, давали відповіді на запитання, які хвилюють підростаюче покоління, допомагали зрозуміти, що є щось важливіше, цінніше в житті як телевізор чи комп’ютер. Що лише з Богом вони можуть бути такими, якими їх задумав Сам Господь, що всі проблеми сучасного суспільства виникають через те, що люди забувають про Бога, не пускають Його до свого серця, до своєї домівки, до свого робочого кабінету. Що важливо не лише говорити, але й слухати Бога, а це можливо лише у тиші, а не у гаморі та буденній суєті, що потрібно знайти час для спілкування з Господом, щоб у кожному серці жила Віра, Надія і Любов.
При цьому я не хочу применшити значення інших навчальних дисциплін, адже вони дають школярам певний багаж знань, розвивають розум, мислення та інтелект, що є дуже важливо в сучасному світі. Лише спільними зусиллями педагоги здатні досягнути певного успіху у навчанні і вихованні дітей. Тому в освітньому процесі потрібно використовувати різноманітні форми і методи роботи, щоб зацікавити учнів тим чи іншим предметом.
Я ніколи не ставлю основи християнської етики окремо від інших навчальних дисциплін, а навпаки, використовую знання з інших предметів під час проведення уроків. Основи християнської етики – це курс, який інтегрується практично в усі навчальні дисципліни, а інші предмети інтегруються в основи християнської етики.
Уроки основ християнської етики можна проводити інтегрованими у співпраці із вчителями-предметниками (біології, історії, географії, літератури та ін.) або застосовувати міжпредметні зв‘язки. Це сприятиме кращому засвоєнню матеріалу, розширюватиме кругозір учнів.
А вчителям інших навчальних дисциплін під час проведення уроків не слід забувати про душу дитини, її внутрішній світ, а не тільки давати їй певний багаж знань. Бо тільки у тісній співпраці всіх педагогічних працівників школи ми зможемо виконати це складне завдання, яке ставить перед нами сьогодення – виховання духовної, інтелектуально розвинутої особистості дитини, яка зможе використати набуті знання у своєму повсякденному життя, приносячи користь державі.
То ж з якого віку потрібно прищеплювати дітям духовні християнські цінності? Думаю, відповідь однозначна: від народження. Саме в сім’ї закладаються основні підвалини духовного виховання, формування яких повинно продовжуватись у дитячих садочках та школах. Таким чином буде забезпечений системний підхід та принцип систематичності та послідовності у викладанні основ християнської етики.
Важливо «не загубити» цей предмет при переході до нових навчальних програм відповідно до Концепції НУШ. В обидвох запропонованих типових освітніх програмах (О. Я. Савченко, Р. Б. Шияна) для 1 – 4 класів НУШ у варіативній складовій відводяться години для курсів за вибором, факультативів, які можуть бути використані і для викладання основ християнської етики.
Що для цього потрібно? Можна запропонувати такий алгоритм:
- Ознайомити батьків із навчальними програмами та можливістю викладання основ християнської етики як курсу за вибором або факультативу.
- Якщо батьки виявили бажання, щоб їх діти вивчали основи християнської етики, то вони звертаються із письмовою заявою до директора школи із проханням організувати вивчення даного курсу для їх сина чи дочки.
- Педагогічна рада школи на своєму засіданні погоджує навчальні програми.
Кожен навчальний заклад повинен індивідуально підходити до вирішення цього питання, виходячи із наявності кваліфікованого вчителя основ християнської етики та бажання батьків. І звичайно, розпочавши викладання даного курсу, продовжувати у наступних класах.
Ще один важливий момент – фінансування. Але я думаю, що на предметі, який відкриває шлях до Вічності, економити не можна.
Хто відкидає Бога, не має ні сьогоднішнього, ні майбутнього. Зараз нас ніхто не ставить перед вибором: жити з Богом чи без Бога. Ми самі повинні чітко усвідомити, лише Ісус – Дорога, Правда і Життя, лише з Господом ми піднімаємось вгору, без Бога – падемо вниз.
Кожна людина прагне бути щасливою. Але, що ж таке щастя? Хтось скаже: «Щастя – це здоров’я». Інший доповнить: «Це діти, сім’я, родина», «Це добра робота, яка приносить задоволення», «Це добробут і благополуччя». Ще хтось скаже: «Для того, щоб відчувати повноту щастя, потрібно поєднання всього вище переліченого».
На мою думку, щастя – це жити з Богом, відчувати Божу присутність у кожній миті свого життя. Лише з Богом людина може стати по-справжньому щасливою. Щастя для батьків – знати, що їхні діти живуть з Богом.
Хто допомагає дітям пізнавати Бога? Батьки, Церква, школа. Основи християнської етики – предмет, завдання якого – допомогти дітям стати Щасливими. Але, за словами Войцеха Ейхельбергера: «Для того, щоб виростити щасливих дітей, потрібно самому бути щасливим.»
Якщо прослідкувати історію ізраїльського народу, описану у Старому Завіті, то можна відстежити цікаву закономірність: яка велика відповідальність перед Богом за народ лежить на його правителях. Коли вони служили живому Богові – були сильними, коли відступали від Нього – країна занепадала.
Щось подібне можна спостерігати і в нашій державі.
Князь Володимир захотів стати по-справжньому щасливим, захотів, щоб його держава стала щасливою. Тому своїм приятелем обрав Ісуса Христа. За часів князювання Володимира Великого, Ярослава Мудрого, Володимира Мономаха, які жили з Богом, Київська Русь досягла високого розвитку.
Лише той, хто відкриває двері Христові, віднаходить справжнє щастя. Та, як говорить Папа Франциск: «Не досить сказати, що ми християни. Ми повинні жити вірою, і не тільки словами, а й нашими діями».
За словами Томи Кемпійського: «Без приятеля не зможеш щасливо жити, і якщо Ісус не буде твоїм найсердечнішим приятелем, будеш дуже сумним і самотнім». «У душі, з’єднаній з Богом, безперервно квітне весна», - каже святий Іван Марія Віаней.
Тому, щоб в душах наших дітей «квітла весна», їхнім приятелем став Ісус, щоб вони стали Щасливими і виховали Щасливими своїх дітей, зріс рівень духовності суспільства, наша держава стала сильною і високо розвинутою, у школі повинені викладатися предмети духовно-морального спрямування.
Вірю і надіюсь, що настане час, коли Господь достукається до серця кожної людини і ми віддаймо Йому перше місце, тоді у світі зникнуть усякі проблеми, негаразди і непорозуміння.
Самолюк Ганна Степанівна, заступник директора з навчально-виховної роботи, учитель-методист основ християнської етики Заводської загальноосвітньої школи І–ІІІ ступенів Заводської селищної ради Чортківського району Тернопільської області